Відкрито набір до спільноти Path of Cossacks UA +Discord
up
|
|
Долучайтеся до нас!
Разом - веселіше! |
|
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, – оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори. Ліна Костенко |
|
Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури Все б’юся об тверді камінні мури, Як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, У них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, Бо ж ні зубила, ані молотка. О Боже праведний, важка докука – Сліпорожденним розумом збагнуть: Ти в цьому світі – лиш кавалок муки, Отерплий і розріджений, мов ртуть. Василь Стус |
|
up
|
|
up
|
|
Лице небесне прояснилось
І блиском розкоші займилось, Надії рум’янцем паліє – Мені в тюрмі аж серце мліє. Нараз в безмірному просторі, Мов парус на далекім морі, Маленька хмарка виринає І звільна, стиха надпливає. Щось в ній мутиться і трепече, Немов у серце молодече Ввірветься думка сумовита, Тривоги хмаркою вповита. Та промінь сонця гнеть зцілує З лиця небес хмаринку тую, Лиш на рісницях золотистих Дві-три краплиночки зависли. (фрагмент із циклу "Веснянки") Іван Франко |
|
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки! А це уже віки. Ніхто уже й не зна, в туманностях душі чи, може, Андромеди — я в мантіях дощу, прозора, як скляна, приходжу до живих, і згадую про мертвих. Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутніть. Ліна Костенко |
|
АП
|
|
Блакитний світ — як блекота,
Блакитний світ — звечірнів. З тобою ж — тільки той і та, і тільки те, що вірне. Чи йми їм віри чи не йми — вони живуть, як п’ють. Живуть сами і ждуть сами, сами себе кують. А все те — хто ти, що ти сам, а все те — ким би стати? — Однаково: філософом чи й до отари пастирем. Однаковісінько. Пусте. Живеш — і жий, і доста. Коли ти сам собі ростеш, і сам себе не просиш. Бо є і зорі угорі, і небо є вечірнє. І є поріг, низький, як гріх, тобі єдино вірний. Василь Стус |
|